Україна цього тижня відзначає 71-шу річницю сталінської депортації кримськотатарського народу, яка забрала життя майже половини корінного народу Криму. Ми долучаємось до згадування цієї дати у свій особливий спосіб: спогадами про рідні землі від молодих кримчан, які покинули Крим за останні роки. А дехто — в останні місяці через анексію українського півострова.

Для цього ми зібрали маленькі історії українців з Криму, які працюють в Холдингу емоцій !FEST.

Едем Абдураманов, 23 роки

рік працює офіціантом у “Домі легенд”

“Переїхав з Криму до Львова через усі ці події. Львів дуже гарний і взагалі він мені завжди подобався. Я мріяв навчатись чи хоча б приїхати сюди в гості. Крим – це Батьківщина моїх предків. І хоча народився не в Криму, я вважаю, що це — моя друга Батьківщина.

Спогадів про Крим дуже багато. Про них можу дуже багато говорити. Саме море чого варте! Як ми пірнали під воду, ходили в аквапарки, а ще — катамарани, нові знайомства... Дуже приємні враження.

Про депортацію кримських татар моя бабуся розповідала мені. Її звати Сальсе. Тоді вона була ще маленькою, але вона пам'ятала все. Як з 17 на 18 травня 1944 року пізно вночі постукали в двері офіцери. Нібито “перевірка населення”, а потім прочитали наказ про депортацію кримськотатарського населення. Як зрадників Батьківщини! І дали 5 хвилин на збирання речей. Звичайно, брали їжу та одяг. Все, що було — гроші, золото — все лишилось. Бувало, люди встигали майно закопувати, але його знаходили... Людей примусово заштовхували у вагони, де возили худобу. У сім'ї моєї бабусі було 10 дітей, а живими залишилось тільки четверо... Місцевим мешканцям казали, що вони, кримські татари, — місцеві людоїди. І навіть забороняли спілкуватись. Але вони все витрамили!

Моя мрія, що Крим повернеться до складу України. І буде все добре. Крим сумує за Україною. Я був у лютому там, він дуже змінився. Люди стали якісь сумні. Якщо чесно, дуже радів, коли бачив автомобілі з українськими стрічками та кримськотатарським прапором. Або назви селищ чи міст, що ще були написані українською мовою :) Я вірю, що все буде добре, але для цього треба багато працювати. Слава Україні і кримськотатарському народу!!!"

Ескендер Усейнов, 24 роки

півроку працює у Холдингу емоцій !FEST, грає у ПРАВДА-orchestra

«В Криму я був учасником військового оркестру ВВ МВС України, з 2009 до 2013 року навчався у Сімферопольському музичному училищі ім П. І. Чайковського. Після цього і поїхав вступати у Львів, здобувати вищу освіту. Навчаюсь у Львівській національній музичній академії імені Миколи Лисенка.

У Львів я закохався з першого погляду. Старовинна архітектура, інші люди.

Я й сам не помітив, як почалися сутички на Майдані. А потім все так швидко сталось, що складно було усвідомити — Крим окупували...

Не знаю, як сказати. У Криму було все моє життя. І там для мене все важливо. Там в мене мої найулюбленіші племінник і племінниця: Асанутри роки, а Заріні — шість. Там я зустрів свою першу любов...

Моя бабуся була депортована. Але вона про це ніколи не згадувала. Та й я не особливо розпитував у неї про це. Бо таке пережити — дуже важко. Мої батьки повернулись у Крим 1989 року.

Самому бути у великій країні важко, тому що всі родичі мої залишились у Криму. І я б дуже хотів, щоб все було, як раніше. Крим — це Україна!!!"

Геннадій Панов, 35 років

працює шеф-кухарем у “Гасовій лямпі” три роки

«У мене російське коріння. Я народився в Криму в багатодітні сім'ї: у мене ще два брати і дві сестри. Батько помер, коли мені було 16. Ми пішли заробляти на себе, валили ліс...

Я завжди мріяв бути бухгалтером! Але одного разу захворіла мама і треба було для всіх готувати, я пішов на кухню і почав готувати, а потім і вчитися на кухаря. Згодом отримав повістку, служив у прикордонних військах. Я пішки пройшов весь західний кордон України — від Волині до Закарпаття...

Я кілька разів їздив то у Львів, то назад у Крим. Не знаю, чого мене так смикнуло до Львова. Я, коли вперше вийшов у Львові в місто, ходив з відкритим ротом — такої краси ще не бачив!

У !FEST потрапив десь з третього разу, і працюю вже більше трьох років шеф-кухарем.

За Кримом сумую! Хочу, щоб він повернувся до нас! Але я не політик. Не знаю, що потрібно для цього. Людей там “промили”. Коли спілкуюсь, вони запитують, в якій країні я живу. Коли кажу, що в Україні, вони кажуть, що вони в Росії...

Мені не те щоб моря бракує, але у мене вся сім'я там. Бракує кримської погоди, повітря, сну в чебреці у травах, річки з водоспадом у нашому селі, мармурових печер, риболовлі і наших садів... А яблука які в Криму! Я не був в Криму вже три роки, а так хочеться туди!"