26 червня ми закрили перший сезон Українського Вибраного. Воплі Відоплясова зіграли заключний концерт і це було вибухово! Дякуємо ВВ (увага!) першій рок-групі української сцени за цю першість і за репертуар, і за кожен-кожнісінький концерт!

Напередодні концерту наша pr-ниця Оксана Ємець поспілкувалась з Олегом Скрипкою про те, як починалось ВВ. То було історично!

Ви мали гурт в школі. Розкажіть про це.

Це була Росія, Мурманська область. Може 8-й, може 9-й клас. Гурт називався “Impostors”.

Це з латині?

Ні, англійське слово - “самозванці”. Це я придумав назву - в словнику знайшов. Пісні були англійською мовою. Інструментал. У нас було два концерти - один на випускному, один на шкільному вечорі. Я був вокалістом та гітаристом.

Тоді у школі ще така історія була. Я був крутим учнем - на олімпіадах вигравав перші місця в області, одним словом, на гарному рахунку там був. Я пішов до директора і домовився, щоб з макулатури, яку здали, школа купила нам апаратуру. Тоді здавали багато макулатури і ще металолом. А школа просто купила і виділила апаратуру на рок-групу. На ній ми і грали.

А наступний гурт був зразу ВВ?

Ні, після того були гурти в КПІ, де я вчився. Я там створив рок-бенд. В КПІ вже апаратури не було. Ми там щось грали, репетирували, я ніби склад не міг зібрати. Але в нас був  студентський театр в КПІ на факультеті. І в межах того театру в нас був бенд. У нас не було електроапаратури, але там був клуб і вони на прокат давали обладнання. Я пішов і взяв баян, дві балалайки і полковий барабан. І в нас був вокально-інструментальній оркестр “Вим’я”. І з тим колективом я вже грав “Галю приходь”. Мої майбутні колеги побачили цей колектив. Саша Піпа теж вчився в КПІ, він привів свого друга - Юру Здоренка. Вони підійшли до мене, ми познайомилися і створили колектив ВВ.

А коли саме це було? Ви пам’ятаєте той день?

Я пам’ятаю. Це був 86-й рік, десь приблизно 3 травня. То був тиждень після вибуху в Чорнобилі. Я сидів в гуртожитку, дуже тепло було, пам’ятаю. Вони прийшли до мене в гуртожиток і кажуть: “давай створимо бенд”. Ми взяли гітари - почали награвати. Мені сподобалися ідеї хлопців.

Тоді в КПІ було 15 факультетів і я ходив по факультетах - знайомився з хлопцями - хотів знайти собі колег. Всі тоді грали банально: чи російський рок, чи західний арт-рок. Стандартна історія - приблизно у всіх був однаковий репертуар. А ці хлопці - Юра і Саша - грали панк і ска, на той момент це була дуже прогресивна музика.

Спершу ми троє грали, і була музика - текстів не було. Ми знайшли поета, який писав тексти для пісень. От, наприклад, пісня з тих часів (!86 рік) - “Відпустка” - вона мала чернетку російського тексту.

Відпустка?

Так, ще деякі пісні. Деякі будуть в майбутньому альбомі. Спершу вони мали спроби російського тексту. З часом я сам почав писати тексти. Раніше я не вмів, а тоді просто взявся.

Перша пісня, в якій текст спільно був написаний українською мовою називається “Пісенька”. Вона була в нашому альбомі “Були деньки”. Оце перша пісня, написана українською мовою. Ми почали її грати. І воно пішло. В Москві ми перший раз її виконали - і там просто був розрив. Ще по телебаченню на ОРТ (то перший канал був) її крутили. А друга пісня українською мовою, це була - “Танці”. І там де зараз Freedom hall у Києві - там раніше був танц-майданчик “Сучасник”, тобто “Современник”. Ми там зіграли концерт у 87-му році. І там вперше ми виконали “Танці”. І вона… ну просто порвала. Ми тоді два концерти підряд грали - два дні. І в перший день ми зіграли її, ну десь в середині концерту, і зал просто вибухнув. Ми тоді зрозуміли, що це хіт. І наступного дня “Танці” ми вже грали в кінці.

І роком пізніше, на замовлення Москви - вони спостили на УТ 1 наказ, щоби зняти кліп на “Танці”, - державне телебачення знімало кліп на “Танці”. І це був перший український кліп взагалі.

А де цей кліп?

Оригінал витерли в Україні.

Витерли оригінал?

Так, це така традиція була в Радянському Союзі - витерли оригінал в Україні і переслали до Москви. І його один раз показали по центральному телебаченню. Лише один раз. Це просто був вибух. І ми в один показ одразу стали відомі на весь Радянський Союз. Тому що ні кліпів, ні музичних каналів тоді не було. Програма “Від” називалась. Така прогресивна - “перестройочна”. Це такі опозиціонери були. І вони показали “Танці”.

А є цей оригінал?

Потім ми приїхали з Франції, нам треба був цей кліп і його знайшли тільки в Москві. Це була копія. Оригінал - витерли в Україні. Але гарну копію, гарної якості - знайшли через друзів.

Ваші перші репетиції були в гуртожитку?

Ні, ні в якому разі. Ми мали репетиційні бази. Раніше така була система, що ЖЕКи та підприємства мали робити культмасову роботу. І при них завжди були репетиційні бази - можна було домовлятися.

У нас було багато репетиційних баз. Але найбільше за всіх ми затрималися на одній. У Києві був такий завод “Укркабель”. Він ще досі існує. І в нього був прекрасний клуб - старовинна така садиба XIX, а може й XVIII століття. І це був клуб. Там було приміщення -  концертний майданчик. Ми там репетирували. Апаратура була власна чи навіть частково укракабеля. У нас був бартер. Ми два рази на рік мали грати концерт. Ми тоді вже нормально гастролювали з ВВ по Європі. Я пам’ятаю, ми приїжджаємо з Франції і на 8 березня треба було жінкам того заводу зіграти концерт. І ми вітали з 8 березня кабельщиць і мотальщиць.

А спершу де репетиції робили?

На підприємствах. В Академмістечку, на різних підприємствах. Точок 10 у нас було.

Тобто ВВ народилось в Академмістечку?

ВВ народилося в гуртожитку.

А який це гуртожиток?

Номер 15, КПІ, по вулиці Металістів 5.

Ок, а перший концерт у Вас був у 87 році на фествалі Київського рок-клубу?

Він називався Перший київській рок-парад і останній - тобто єдиний. Гуртів і музики було дуже багато. Пам’ятаю, довго це тривало. Відбувалося воно в приміщенні ДК Інституту Авіації - там переважно всі рок-концерти відбувались.

Це радянський такий фестиваль. Це не так, як ми розуміємо зараз фестиваль “Країна Мрій”. Це просто одна сцена, де гурти грають підряд по 3-4 пісні. І сидить комісія: такі комсомольці сидять і вислуховують, якісь табеля там заповнюють. Ми взяли тоді перше місце. Ну і власне нас помітили з того часу.

А до того параду, перший наш публічний виступ був на фестивалі “Молодість”. І потім власне був виступ у freedom hall, коли люди по квитках прийшли.

Скільки зіграли пісень?

5-6. Це альтернативна тусовка була. Між показами фільмів в холах робили “екшини”. На той час це було дуже круто. Нічого ж тоді не існувало. Це єдиний такий прикольний фестиваль був. Глядачів тоді було людей ну, може, 50 або 100 максимум.

А до молодості грали ще концерт - це був наш вступ в Київському рок-клубі. І там, щоб пройти ініціацію, треба було зіграти живцем для керівників цього клубу. Це було в селі за кільцевою Києва. Там був маленькій клуб з колонами і з Лєніном. Сцена, ми на ній граємо - там скатертина, карафа. Сидять з табелями керівники. Нас прийняли.

А що ви тоді грали?

Це були пісні, які увійшли в наш перший магнітоальбом “Таран”. Ми тільки створилися, у нас не було барабанщика і ми записали альбом на бабінний магнітофон. З використанням радянської драммашинки і хороса (апарат для обробки звуку).

До речі, я кілька днів тому слухав цей альбом. Дуже воно прогресивно звучить, до речі.

Це перший-перший альбом?

Так, 86 рік. Альбом “Таран”. І там половина російських текстів, половина взагалі без текстів.

А де ви його записували?

На кухні у Юри Здоренка. Ці магнітофони радянські, вони мали опцію: в магнітофон вставляєш мікрофон і записуєш. А потім ще дописуєш.

А потім його якось множили?

Потім переписуєш його на касету. Потім віддаєш знайомому і через тиждень ти відома людина, і твої пісні.

Скільки це тривало?

Тиждень-два ходили як на роботу.

А перший професійний альбом “Країна мрій”. Ви його у Франції чи в Україні писали?

Там така історія - ми його писали в Україні, випустили в Росії, мабуть. Потім той альбом ми перезвели у Франції. Писали на студії “Комора” у Києві. Ходили, платили гроші і писали. Це було мегадорого на ті часи.

А скільки Вам це коштувало?

Десь 5-10 тисяч доларів. Це було мегадорого. А потім все довелося переписати. Стільки ж треба було заплатити і переписати. Виявилось, що все не так: стандарти, старі плівки - все посипалось. Взагалі не той рівень. Але це початок 90-х - в Україні сметана і цукор були по талонах.

Ви самі з гуртом платили за запис альбому?

Самі. А хто ж? Заробляли з концертів і платили.

На закінчення, дякую Вам за “Танці” - відривалась під них в юності!

До слова, “Танці” - це та пісня, яка була написана за 15 хвилин. Дуже швидко народилася. Це для мене виключення. А от “День народження” писалася 10 років. Перший куплет написав, а потім дописати не міг, а от текст пісні “Чіо Чіо Сан” писав 20 років. А в нашому новому альбомі, зараз якраз пишемо, то там є пісня, текст якої пишеться вже 30 років. Один куплет колись написали російською мовою і ми його десь раз зіграли — може, навіть на тому першому прослуховуванні. Зараз я переписав текст українською мовою, дописав другий куплет, зробили аранжування. Тому “Танці” - абсолютне виключення.