Взагалі в більшості творчих професій, і в акторській діяльності теж, творчість —  це весь твій час, усе твоє життя, але натхнення я точно беру від дітей, бо наразі це чи не єдине, в чому я бачу майбутнє, тому звідти і черпається бажання щось робити далі як в творчості, так і в будь-чому. 

Я завжди розділяю дві речі: гурток, коли дитина вчиться театру за своїм бажанням і сама хоче до нього дібратись, і те, що є в школі, бо в цьому випадку я не хочу нікого примушувати ставати актором. Театр — це навичка, повʼязана з комунікабельністю і самопрезентацією. З першого до восьмого класу дітки звикають до сцени і переживань, а у девʼятому класі є спіч — фінал театру в школі, де учень думає як запрезентувати і подати будь-яку важливу йому ідею. Це дуже корисно, бо на будь-якій співбесіді дивляться на те, як  людина говорить, як поводиться, які задає запитання, як розповідає про себе, тому я вважаю, що це дуже важлива навичка для кожної дорослої людини. Мені цікавий театр у школі, особливо працювати з тими, хто не хоче цим займатись. Тому що, по-перше, цікаво знайти мотивацію, спершу в себе, щоб змотивувати інших, а по-друге, цікаво знайти підхід, щоб відбувся результат. Якщо спитати в дітей, хто хоче театр, то, звичайно, набагато легше працювати з тими, хто хоче, але якщо відмовився, то одразу постає питання «Чому? Давай поговоримо». 

У житті — роль батька, а на сцені немає окремої ролі, яка би дуже припала до душі, чи яку я би хотів зіграти. Театр — це жорстока річ: що дають, те і граєш. На роботі не дуже питають, чи хочеш ти грати якусь роль. Якщо в тебе три репліки, то все, що залишається — це радіти тим трьом реплікам; якщо більше, то супер. Якщо хочеш більше, то май більше, але десь збоку. Мені важко відповісти, бо я працюю в театрі Курбаса, де є ролі «воно» або «той, що чекає» чи щось подібне, і це філософський театр. Іноді я не знаю, кого я граю, тому граю того, кого вигадаю. 

Вистава зазвичай ставиться за приблизно 3 місяці, але бувають довгі вистави, такі як «Благодарний Еродій», які ми ставимо за рік, а, можливо, навіть більше, бо текст дуже складний. І це насправді правильно, бо всім треба проникнутися і зрозуміти, про що у творі пишеться, що і як говорити людям. Є таке поняття «адвокат своєї ролі», але адвокат захищає не тільки добрих людей, а й поганих теж — хто його найняв, того він і захищає. І він має повірити і переконати всіх, щоб виправдати людину. Якщо ти граєш поганця, це означає, що ти маєш зрозуміти і знайти мотивацію твого героя, чому він саме так зробив. Це найскладніший процес. Якщо хтось думає, що найважче вчити слова, то це взагалі другорядна, якщо не десятирядна проблема. Всі слова автоматично вивчаються і ніхто спеціально їх не зазубрює, а працюють над тим, щоб знайти, зрозуміти цього героя і розгадати текст. Текст — це, грубо кажучи, ребус, який треба всім розгадати і зрозуміти код, який в нього закладено. Слова є зрозумілими і глядач почує ці слова, але може не побачити образи і не відчути того, що передають актори. І якщо актор буде монотонно говорити, глядач не відчує емоції. Тож якраз підготовка ролі є найдовшим процесом, щоб відчути образи, щоб почали зʼявлятись відчуття персонажа. 

Якщо ти граєш певну роль, то після опрацювання і аналізування тексту ти розумієш, що твій персонаж не може діяти так, як тобі звично поводитись. Наприклад, у комп’ютерній грі: твій персонаж не може піти вправо, бо він запрограмований ходити тільки вліво, і ти маєш поводитись так, як і запрограмована твоя роль. 

У гітариста є інструмент — гітара, на якій він вдосконалює вміння грати, а у актора інструмент — це ти сам. І чим більше ти пізнаєш себе, свої емоції і психологічні штучки, тим більше ти зможеш стати ширшим і обʼємнішим. Треба знайти у собі гнучку і готову до змін людину. А ще потрібно зрозуміти, що від тебе хоче режисер, бо він малює картину, а ти фарба в його руці. 

Курйози бувають, тому що межа між реальним життям і тобою нереальним починає стиратися. Оскільки ти над тим текстом працюєш, постійно думаєш, розробляєш у собі якості персонажа, з’являються якісь звички або бажання, яких до цього не було. І тут варто вчасно зупинитися і зрозуміти, що, напевно, це вже не ти, тоді ця звичка зникне, як тільки ти закінчиш роботу над роллю. 

Буває, що руйнуються сімʼї, бо, наприклад, ти граєш із партнеркою сцену кохання і працюєш з нею багато часу, набагато більше, ніж буваєш удома з дружиною, і раптом думаєш, що ти закохався. Але насправді не ти закохався, а твій герой. І оці перетинання складно відсікати, але це дуже важливо. Чи, скажімо, не палиш цигарок, а твій герой курить. І раптом чомусь думаєш у звичному житті «о, тут варто закурити». Це важливо розрізняти і зупиняти. 

Красивий, веселий і, може, трошки придуркуватий :) Чи їх треба пояснювати? Я не дуже впевнений. 

— кава

— поезія 

— рок 

— водій

— яскраве

Театр точно буде, нікуди він не дінеться, це вже перевірено століттями. Але яким буде? Яким захоче, таким і буде. Можливо, це не зовсім правильно говорити так до мистецтва, але на кожен товар буде свій покупець. Мистецтво різне, тому і театр буде різним. Чим більше в місті чи країні видів і напрямку театру, тим краще, бо кожен може вибрати, куди він хоче йти. Головне, щоб театр був відкритим і не вирваним від світу, як це було зроблено в погані часи. 

Щодо дітей майбутнього у театрі, вони стануть окремим зрізом суспільства, який буде вимагати від мистецтва і театру іншого рівня, бо для них будуть звичними всі ці абстракції, все те, що викликає образи — це стане класикою. Мали б змінитися самі люди в театрі, бо в університетах вчаться ще по старій, дуже неповороткій системі. А з нашої школи вільних та небайдужих, на мою думку, має вийти дитина, максимально відкрита до світу, тобто не має бути проблеми зі змінами і порівняннями, для неї не буде дивно написати есе, вона зможе вступити в будь-який університет, який захоче, говорити спокійно англійською мовою, спілкуватися на рівні, не буде проблем із влаштуванням на роботу, самопрезентацією. Ці діти будуть цікавими і багатогранними.

Фото: Олег Онещак

P.S. А бажаючим — ще є час долучитись до акторського інтенсиву, де Олег Онещак, а також Микола Береза та Ярослав Федорчук навчатимуть як працювати над своїми емоціями, — словом і тілом. Реєструйтесь тут!