Дивлячись, із чим, а швидше — з ким — порівнювати. Якщо з тими гуртами, яким вже по 40-50, то 18 — це лише гарний розігрів, якщо з тими, які й 10-ти не протягнули, то 18 — це вже зрілість. Звісно, “Тартак” порослішав, змінив, практично, все — склад, стиль, професійний рівень. Хоча, з іншого боку, молодечого запалу ми ще також не втратили.

Він не стартує зі Львова. Вже концерти цього туру проходили в Києві, Дніпропетровську, Полтаві й Харкові. Просто це в нас такий несуцільний тур, який проходить в кілька етапів по кілька концертів. У Львові просто новий етап починається. Чому тут? Бо тут, в силу розвиненої концертної інфраструктури й гарних музичних традицій, найпростіше організувати концерт за доволі короткий проміжок часу.

Я думаю, що концерти бувають різними. Але, так, хороший концерт — це і підтримка духу, і натхнення, і акт єднання людей, і можливість для музикантів заробляти гроші, щоб потім витрачати їх на запис нових пісень, в тому числі й військових чи патріотичних, або перераховувати на допомогу воїнам чи їхнім сім'ям.

Вони взаємопов'язані.

Війна пригнічує. Вона дуже обмежує творчий процес, бо багато пісень через неї просто не можуть бути написаними. Але, разом з тим, війна проявляє багато прекрасних людських якостей, вона очищає багатьох людей і ці люди, звершуючи прекрасні вчинки, надихають. 

Культура — це частина війни. Як би страшно це не звучало. Думаю, якби українська культура за часи Незалежності мала можливість гідно і потужно розвиватися, то Путін та його агресія знайшли би значно менше прихильників чи пасивних співучасників в Криму та на Донеччині чи Луганщині.

Дуже часто, коли пишеш текст, навіть не розумієш звідки це береться — ці слова, думки, речення. Вони просто приходять, ти їх фіксуєш і згодом оприлюднюєш. Мабуть, працюють якісь канали зв'язку з вищими сферами. А потім раптом бачиш, що твоя пісня, яку ти писав про те, що вже трапилося, набувають нового актуального змісту і це, чесно кажучи, далеко не завжди тішить. 

Можливо, стала. Але мені, як людині, яка багато років бере участь у творенні й популяризації української музики, поки це не дуже відчутно. Можливо, в деяких окремих проявах. А загалом, як було важко донести свою музику до слухача, так і лишилося. Особливо, для молодих музикантів чи колективів. А щодо трендів, то часто вони набувають лише зовнішніх ознак, не змінюючи суті. Як казав Кузьма в одному зі своїх останніх інтерв'ю, стоїть український дядько з великим жовто-синім бантом на грудях і слухає русскій шансон.

Мені не дуже вдається бути оптимістом, я, швидше, реаліст. А перемога в кожного своя — мені до перемоги ще дуже далеко.